Для багатьох поколінь киян пісня «Як тебе не любити, Києве мій» давно стала більше, ніж просто музичною композицією. Її називають справжнім голосом столиці — піснею, яка передає атмосферу міста, його красу, спокій і водночас силу.
Сьогодні цей твір звучить під час державних церемоній, міських свят, концертів і пам’ятних подій. А після початку повномасштабної війни композиція набула для українців ще глибшого значення — як символ любові до Києва, незламності та віри у місто, яке продовжує жити попри всі випробування.
Пісню створили у 1962 році. Автором слів став український поет Дмитро Луценко, а музику написав композитор Ігор Шамо. Спочатку композицію готували для святкового концерту до Дня Києва, однак після першого виконання вона миттєво стала популярною серед мешканців столиці.
Вперше пісню виконав оперний співак Юрій Гуляєв 27 травня 1962 року. Після цього композиція почала регулярно звучати на телебаченні, радіо та міських урочистостях. Згодом її фактично почали сприймати як неофіційний гімн столиці.
Офіційного статусу гімну Києва пісня набула лише у 2014 році, коли відповідне рішення ухвалила Київська міська рада.
Із композицією пов’язано чимало цікавих фактів. За спогадами близьких Дмитра Луценка, легендарний рядок «Як тебе не любити, Києве мій» народився випадково — після фрази, почутої поетом на вулиці. А музику до твору Ігор Шамо написав буквально за одну ніч.
За десятиліття пісню виконували десятки українських артистів — від Дмитро Гнатюк до Олександр Пономарьов. Вона звучала на Софійській площі, у столичному метро, на вокзалах та міжнародних сценах.
Після 2022 року композиція отримала нове емоційне звучання. Її співали в укриттях під час повітряних тривог, на благодійних концертах і подіях на підтримку Києва. Для багатьох українців ці слова стали не просто рядками пісні, а символом дому, який вистояв.
